ДЛЯ БАТЬКІВ

Мой список книг для осознанных родителей:

1. Пол Таф "Как дети добиваются успеха" 
2. Мартин Селигман "Ребенок-оптимист. Проверенная программа формирования характера"
3. Михай Чиксентмихайи "Поток"
4. Джон Готтман "Эмоциональный интеллект ребенка"
5. Гордон Ньюфелд "Не упускайте своих детей"
6. Элейн Эйрон "Высокочувствительный ребенок"
7. Жан Лендлофф "Как вырастить ребенка счастливым"

Пам’ятка для батьків

ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ОСВІТУ

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.
Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору,
збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.
Освіта в Україні грунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини

1. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.
2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов'язані:
постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
- поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім'ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;
- виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;
- сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;
- виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.
4. Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків, захищає права сім'ї.

Стаття 60. Права батьків

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:
- вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей;
- обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів;
- звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей;
- захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.

            ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ЗАГАЛЬНУ СЕРЕДНЮ ОСВІТУ

Стаття 29. Права та обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:
- вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;
- приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;
- обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування загальноосвітніх навчальних закладів;
- звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;
- захищати законні інтереси дітей.
2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:
- забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання;
- постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
- поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв;
- виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей Українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.
3. У разі, якщо батьки або особи, які їх замінюють, всупереч висновку відповідної психолого-медико-педагогічної консультації відмовляються направляти дитину до відповідної спеціальної загальноосвітньої школи (школи-інтернату), навчання дитини проводиться за індивідуальною формою.

Розділ X. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Cтаття 47. Відповідальність за порушення законодавства про загальну середню освіту

1. Посадові особи і громадяни, винні у порушенні законодавства про загальну середню освіту, несуть відповідальність у порядку, встановленому законами України.
2. Шкода, заподіяна учнями (вихованцями) загальноосвітньому навчальному закладу, відшкодовується відповідно до законодавства України.
3. Злісне ухилення батьків від виконання обов'язків щодо здобуття їх неповнолітніми дітьми повної загальної середньої освіти може бути підставою для позбавлення їх батьківських прав.

---

 РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ВІХОВАННЯ ДІТЕЙ 

1. Повірте у неповторність своєї дитини, у те, що вона – єдина, унікальна; не схожа на жодну іншу і не є вашою копією. Дайте їй можливість прожити власне життя.

2. Дозвольте бути собою, з своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Підкреслюйте її сильні властивості.

3. Не соромтесь виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любите її за будь-яких обставин.

4. Обираючи знаряддя виховного впливу, вдавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

5. Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного і дозвольте дитині вільно діяти у цих межах.

6. Ніколи не давайте дитині негативних оцінкових суджень: «ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати потрібно лише вчинок. Треба казати: «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».

7. Намагайтеся впливати на дитину проханням – це найефективніший спосіб давати їй інструкції.

8. Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру.

9. Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей.

10. Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці.

ЯК СПІЛКУВАТИСЯ І ВИХОВУВАТИ ПРОБЛЕМНОГО ПІДЛІТКА

1.Якщо учень проявляє садистські на­хили, жорстокість щодо інших людей, тва­рин –  це проблема емоційного та психічного стану. В такому разі треба звертатися до пси­хотерапевта.

2. Якщо учень запальний чи войовничий, переконайтеся, чи батьки не провокують таку поведінку. До підлітка треба бути уваж­ним, роз'яснювати наслідки його поведінки, щоб він учився регулювати свої стосунки з іншими людьми. 

3. Якщо учень не вміє стримувати гнів, не­обхідно залучати його до активного слухан­ня, щоб він вербально висловлював агресію й міг знімати збудженість, нервовість.

4. Необхідно виключити перегляд фільмів і телепередач зі сценами насилля, жорсто­кості. У жодному разі не застосовувати фізич­них покарань.

5. Роз'єднати хулігана і жертву. Зайняти хулігана корисною роботою.Привчити підлітків самим вирішувати свої проблеми настільки, наскільки це мож­ливо, без стороннього втручання.

6. Не дозволяти такому підлітку сидіти без діла. Спрямовувати його енергію на щось корисне.

7. Доброзичливість і теплі стосунки з та­кими учнями, постійне спілкування і вміння слухати їхні проблеми, переконання, а не фізична сила — це допоможе запобігти аг­ресивності.

Якщо дитина не вивчає уроки

Більшість батьків вважають, що в основі відмови дитини готувати уроки лежить звичайна лінь. Але часто та ж сама «ледача» дитина годинами щось майструє або читає, охоче миє посуд, пилососить квартиру, ліпить пиріжки. Виходить, справа не в природній ліні! А в чому ж?

В ПАНІЧНОМУ СТРАХУ НЕВДАЧІ

Страх настільки сильний, що він заважає дитині зосередитися, робить його поведінку хаотичною. Причому дитина, на відміну від дорослого, далеко не завжди усвідомлює те, що з ним відбувається. І від цього хаотізіруєтся ще більше.

А інші діти, навпаки, від страху розгальмовуються, частково або повністю відключаючись від того, що відбувається. Вигляд у них при цьому відчужений, майже безтурботний. На самій же справі дитина глибоко травмована шкільними невдачами, і, якщо вчасно цю травму не усунути, може розвинутися так званий «шкільний невроз». А він чреватий і нервовими зривами, і різними психосоматичними захворюваннями. Тому слід запастися терпінням і допомагати синові або дочці готувати уроки. Навіть якщо, на вашу думку, вони цілком здатні робити їх самостійно.

В ОБ’ЄКТИВНИХ ТРУДНОЩАХ

Якщо ваш син постійно ухиляється, наприклад, від занять по математиці, не поспішаєте навішувати на нього ярлик патологічного ледаря. Можливо, йому не дається логічне мислення. В цьому випадку, після того, як труднощі залишилися позаду, школяр зазвичай перестає ухилятися від уроків.

В БАЖАННІ ПРИВЕРНУТИ До СЕБЕ УВАГУ ДОРОСЛИХ

Таким дітям не вистачає батьківське тепло. Вони відчувають себе самотніми і розуміють, що шкільна неуспішність - це мало не єдиний спосіб викликати неспокій дорослих.

«Коли все нормально, мама мене не помічає. У неї дуже багато подів», - чесно признався дванадцятирічний хлопчик, мати якого скаржилася на те, що син не сідає вдень за уроки, а чекає її приходу з роботи і потім цілий вечір «тягне гуму», не даючи їй ні хвилини спокою.

Погрози і покарання в даному випадку теж неефективні. Адже, по суті, виходить, що дитину карають за його жадання любові. Тому перш за все оточите сина або дочку теплом і турботою. Навіть якщо вам здається, що вони отримують все це з лишком.

Коли дитина робить уроки, присуньтеся до нього ближче, погладьте по голові, по спинці, пошепчіть на вухо що-небудь ласкаве і підбадьорююче. Часто дітям потрібна не стільки реальна допомога, скільки відкритий вираз батьківських відчуттів. Тому головне - не гарячитися і не вважати втраченим той час, який ви проведете, сидячи поряд з дітьми за письмовим столом.

Що не можна говорити школяру 
Школярі і підлітки

Звичайно, приємно похвалитися перед родичами і знайомими дочкою - круглою відмінницею. Але задумайтеся: чи так важливі вашій дитині успіхи абсолютно по всіх предметах або йому доводиться здійснювати ваші мрії. Часто, вимагаючи гарних оцінок, батьки не помічають реальних успіхів дитини, його умінь і здібностей.

До речі, круглі відмінники часто не можуть розібратися, яка область знань для них дійсно цікава і цінна. Адже їм доводиться бути «на рівні» і по фізиці, і по літературі, і по біології.

Насправді така категорична батьківська вимогливість заважає розвинути в дитині уміння грамотно розподіляти свої сили і час, орієнтуючись на важливість роботи.

Для адже дорослих не рівнозначні миття полови і підготовка доповіді до наради на роботі, хоч і те, і інше потрібні справи! Так дайте можливість своєму розумному і чудовому відмінникові самому вирішувати, що для нього потрібніше: «5» і по історії, і по фізиці або «5» по історії, «4» по фізиці і баскетбольна секція по суботах.

«Всі діти скаржаться, що їм нудно вчитися, не варто на це звертати уваги».

Насправді, ентузіазм першокласника згасає вже на второй-третій рік навчання. Що вже говорити про підлітків. Причому нудить, що йому нудне, може і відмінник, і трієчник. Але закривати на це очі не стоїть, а треба спробувати зрозуміти: чому нудно.

Можливо, дуже легкі завдання і вашому генієві пора переходити до вищої математики? Тоді прикупите різних «цікавих» математиків, біології, історії і зачую допоміжну літературу, яка може простимулювати інтерес до навчання.

Дитяче «мені нудно» може також означати і те, що не складаються відносини з вчителями. І тоді вам доведеться з’ясувати, в чому полягає конфлікт, і спробувати його вирішити.

«Швидко і добре зробити уроки просто неможливо».

Так думають багато батьків і вимагають від школяра сидіти за домашнім завданням день і ніч. Насправді чим довше дитина сидить за уроками, тим більше втомлюється і тим менше у нього залишається в голові.

Медики вважають, що першокласники повинні витрачати на домашні завдання 1 годину, другокласниці - 1-1,5 години. У третьем-четвертом класах на це повинно йти біля 2-го годинника, в пятом-шестом - 2-2,5, в сьомому - біля 3-х, а в старших класах - біля 4-го годинника. Учням початкової школи треба робити перерву щопівгодини на 30 хвилин, старшокласникам кожні 45 хвилин - на 15 мин.

Коли школяр займається ночами, це говорить не тільки про те, що він не уміє правильно розподіляти свій час. Але і про те, що ви його цьому не навчили. Крім того, вечірній сон корисно уранішнього. Да-да, краще встати на годину раніше і почитати на свіжу голову: ця година «покриває» три вечірніх, і вранці інформація засвоюється краще.

«Легкі завдання робити необов’язково, рутина нічому не навчить».

Дійсно, якщо дитина справляється без зусиль із завданнями, починає здаватися, що їх виконання - марна витрата часу. Та все ж вони повинні бути зроблені. Як правило, це завдання на закріплення матеріалу, що важливо. Крім того, рішення «занудних прикладів і простеньких вправ» виховують посидючість, виробляють наполегливість і терпіння.

Тому не захищайте дитяти від рутинних завдань, а учіть справлятися з ними. Поясните, що і ви, наприклад, миєте посуд зовсім не тому, що це саме увлекательноє на світі заняття. І допоможіть побачити в нудному маленькому завданні частину цікавого великого.

«Хай пропустить днинку і не піде в школу, в житті йому ще дістанеться».

Коли мами і тата нинішніх школярів самі були учнями, вони і помислити не могли, щоб пропустити навіть один урок без поважної причини. Зараз же не тільки медики і психологи, але і вчителі гнучкіше відносяться до цього поняття. І поважною причиною може бути не тільки погане самопочуття, але і перевтомила, і навіть відпустка батьків.

Хоч і тут потрібна міра. Адже найчастіше дитина втомлюється тому, що не дотримує елементарний режим дня. Кладіть його спати вчасно, стежите, щоб він не тільки чахнув над уроками, але і гуляв на вулиці. Обережно треба підходити і до питання з відпусткою або вихідним після свята. Ви упевнені, що ваша дитина достатньо доросла? І він зрозуміє, що позаурочні вихідні - це приємне виключення і не може стати правилом?

Якщо ж подібними виключеннями зловживати, то ні до чого, окрім необов’язковості і безвідповідальності, це не приведе.

«А ти, двієчник, не примушуй мене більше червоніти перед вчителем».

Ми відчуваємо себе винуватими, коли чуємо скарги вчителя на поведінку, нестарання або погані оцінки дітей. Мами і тата ідентифікують себе з своєю дитиною. І коли критикують їх чадо, зляться разом з ним на «тупу училку» або на «нетямущого ледаря» разом з вчителем.

Під мішень тут же потрапляє «нетямущий ледар», але не тому, що лінується, а тому, що примусив маму червоніти. Вчитель лаяв свого підопічного, а не маму, якою слід не кричати на рідного синочка, а допомогти йому. То, як ви поведетеся в даній ситуації, буде моделлю вирішення конфліктів для дитини в майбутньому. Вибирайте для себе і для нього: скандал або аналіз проблеми без зайвих емоцій.

«Навіщо ходити на шкільні збори, все одно нічого нового я на них не почую».

А тим часом відвідини таких зборів для самої дитини не менш важливий, чим для вчителя. Це увага і турбота, «величину» яких він може порівняти з «розміром», його однокласникам, що дістаються. Діти, чиї сім’ї ігнорують прохання вчителя зібратися в школі, відчувають себе немов обділеними в любові.

Друга причина, по якій варто «ощасливити» своєю появою класного керівника, - позбавити дитину від участі в грошових розбираннях. Не секрет, що сьогодні шкільні зборища - це у тому числі і побори. Набагато гірше, якщо гроші стануть питати з дитини. Кожного разу, приходивши в школу, він відчуватиме себе винуватим, оскільки знову забув передати батькам, що збирають гроші на охорону дорогоцінної школи, подарунки для вчителів і інші класні потреби.

Про що розповідає почерк?

Що може розповісти про людину його почерк? Психологи стверджують, що багато чого. Сьогодні встановлено, що манера письма залежить від емоційного стану людини, особливостей її психіки.

А тому за почерком можна судити про особистісні властивості людини, її темперамент, настрій і навіть життєві погляди. Навчившись читати «між рядків», можна розпізнати темпераментбудь-якої людини, навчитись вгадувати його почуття і думки, визначати життєву позицію.

Вміння писати не притаманне людині від народження, воно є рисою, що здобувається в процесі виховання. Коли дитина тільки освоює техніку письма, вона старанно виводить літери на папері, тобто усвідомлено. Але поступово манера письма стає машинальною. Людина в процесі написання не обдумує те, як вона пише. Письмо керується вже не свідомістю, а підсвідомими механізмами. Рукою людини керують мозок і центральна нервова система. А тому стиль написання висловлює глибинні процеси в психіці людини. Встановлено, що текст, написаний окремою особистістю, завжди висловлює її індивідуальні риси.

Про те, що почерк людини відображає його темперамент, помітив ще Арістотель. Трохи пізніше цим питанням займалися Лафатер, Лейбніц, Гете та ін. У наші дні графологія - вчення про зв'язок почерку з характером - є розвиненою наукою з твердою теоретичною основою і цілим рядом різних напрямків. Розпізнавання особистісного типу людини за почерком сьогодні широко використовується в психологічній діагностиці, в космічній медицині, в криміналістиці. Відомі випадки, коли по одному лише почерку фахівцям вдавалося розкривати злочини. У ряді країн західної Європи аналіз особистості людини по його почерку застосовується при прийомі на роботу.

При оцінці почерку увагу звертають на такі параметри, як розмір букв, їх форма, нахил, натиск, манера розташовувати текст на аркуші і т.д. За розміром почерку визначають ступінь комунікабельності людини. Чим більший почерк, тим легше людині будувати відносини з оточуючими людьми. Дрібний почерк, навпаки, говорить про скритність, некомунікабельність, можливо, сором'язливість.

Про таких людей, які надають буквам округлі форми, кажуть, що вони відкриті для інших, чуйні, добродушні. Ті ж, чий почерк незграбний, вважаються людьми самолюбивими і егоїстичними. Якщо людина сильно натискає на ручку або олівець в процесі написання тексту, то це видає в ній велику силу волі, витримку і терплячість. Слабкий натиск говорить пронерішучість людини. Якщо людина при написанні слова залишає між літерами прогалини, то це вказує на добре розвинену інтуїцію, якщо ж букви пишуться разом, то людина володіє прекрасним логічним мисленням. Акуратний почерк, правильно виведені букви свідчать проврівноважену і стриману особистість. Розмашистий (розлогий) почерк вказує на оптимістів, людей творчих, активних, цікавих. Складний нерозбірливий почерк зустрічається у людей заповзятливих, активних, але схильних до неврозів.

Нахил літер найчастіше буває направленим вправо під кутом у 45-50 градусів. Але іноді зустрічається дуже сильний нахил, коли літери майже горизонтально лягають на рядок. Це говорить про те, що тому, хто пише, властивий максималізм, пристрасть до нововведень, а також деяка демонстративність у вираженні своїх почуттів і думок. Коли ж почерк, навпаки, позбавлений нахилу, тобто букви виводяться вертикально, то про людину можна судити як про стриману спокійну особистістю, розум та емоції якої знаходяться у відносній гармонії. Нахил літер вліво в основному характерний для лівшів. Це свідчить про те, що людина не може реалізувати себе в існуючих умовах. У правшів нахил вліво говорить про нетерпеливість, наполегливість, норовливість і настороженість в спілкуванні з оточуючими. Якщо почерк не має постійного нахилу, тобто букви нахилені то вправо, то вліво, то про людину можна судити як про натуру примхливу та імпульсивну.

Велике значення має і розташування тексту на аркуші паперу. Прямі рядки говорять про спокійний темперамент людини, її реалістичність та розсудливість. Якщо рядок на кінці піднімається, то людина є життєлюбом. Якщо рядок на кінці опускається, навпаки, донизу, то це говорить про песимістичну налаштованість індивіда. Хвилеподібні рядки проявляють у людині хитрість, лукавство, схильність йти на хитрощі і плести інтриги. Оформлення лівого поля свідчить про прихильність людини до цінностей матеріального характеру. Якщо поле вузьке, то це вказує на ощадливість людини, широке поле говорить про його щедрість. Якщо внизу аркуша ліве поле звужується, то людина схильна до ощадливості і навіть скупості. Якщо поле донизу стає ширше, то людині властива щедрість або навіть марнотратність.

Багато чого розповісти про людину може і його підпис. Простий підпис, позбавлених ​​будь-якої пишності, вказує на рішучу та впевнену у своїх здібностях особистість. Те ж можна сказати і про людей, чий підпис доповнений прямою закарлючкою. Закарлючка у вигляді лінії є свідченням високої емоційності людини. Якщо підпису не притаманна закарлючка, то про її господаря можна говорити як про людину ініціативну, сміливу, енергійну. Нерівна хвиляста закарлючка вказує на дипломатичність, толерантність людини, вміння уникати конфліктів. Якщо в кінці підпису людина ставить крапку, то це видає в ньому схильність до самоаналізу. Підпис, обведений колом, - показник сором'язливості і скритності. Підкреслення підпису вказує на людину заповзяту, з сильно розвиненим почуттям самоповаги, високою самооцінкою. Якщо підпис перекреслюється, то це говорить про імпульсивність людини, її непостійність. Дуже великий підпис - ознака стурбованості людини враженням, яке він створює в оточуючих. Якщо підпис піднімається вгору, то особистості притаманне марнославство. Петлеподібні підпис говорить про спостережливість людини і його хитромудрість.

При аналізі характеру людини за її почерком слід пам'ятати про те, що почерк висловлюєнастрій людини, а тому може змінюватися за різних обставин. Наприклад, схвильована чим-небудь людина буде писати з більш сильним натиском, ніж зазвичай. Якщо ж людина не має постійних характеристик почерку, тобто кожен раз пише по-різному, то про неї можна судити як про натуру творчу та емоційну.

Манера письма завжди проявляє в людині основні характерні риси її натури. Проаналізувавши почерк людини, можна зрозуміти не тільки те, в якому настрої вона писала цей текст, але також і те, як вона ставиться до життя, до людей, який тип темпераменту притаманний лише їй та багато-багато іншого.

10  ЗАПОВІДЕЙ ЯНОША КОРЧАКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Януш Корчак — выдающийся польский педагог, писатель, врач и общественный деятель, который отказался спасти свою жизнь трижды.В первый раз это произошло, когда Януш принял решение не эмигрировать в Палестину перед оккупацией Польши, чтобы не оставлять «Дом сирот» на произвол судьбы накануне страшных событий.Во второй раз — когда отказался бежать из варшавского гетто.А в третий — когда все обитатели «Дома сирот» уже поднялись в вагон поезда, отправлявшегося в лагерь, к Корчаку подошел офицер СС и спросил:— Это вы написали «Короля Матиуша»? Я читал эту книгу в детстве. Хорошая книга. Вы можете быть свободны.— А дети?— Дети поедут. Но вы можете покинуть вагон.— Ошибаетесь. Не могу. Не все люди — мерзавцы.

Через несколько дней в концлагере Треблинка он вместе с детьми из «Дома сирот» вошел в газовую камеру. По дороге к смерти Корчак держал на руках двух самых маленьких деток и рассказывал сказку ничего не подозревающим малышам.Этот потрясающий человек составил 10 принципов воспитания детей, которые стоит знать каждому:1. Не жди, что твой ребенок будет таким, как ты или таким, как ты хочешь. Помоги ему стать не тобой, а собой.2. Не требуй от ребенка платы за все, что ты для него сделал. Ты дал ему жизнь, как он может отблагодарить тебя? Он даст жизнь другому, тот — третьему, и это необратимый закон благодарности.3. Не вымещай на ребенке свои обиды, чтобы в старости не есть горький хлеб. Ибо что посеешь, то и взойдет.4. Не относись к его проблемам свысока. Жизнь дана каждому по силам, и будь уверен — ему она тяжела не меньше, чем тебе, а может быть, и больше, поскольку у него нет опыта.5. Не унижай!6. Не забывай, что самые важные встречи человека — его встречи с детьми. Обращай больше внимания на них — мы никогда не можем знать, кого мы встречаем в ребенке.7. Не мучь себя, если не можешь сделать что-то для своего ребенка, просто помни: для ребенка сделано недостаточно, если не сделано все возможное.8. Ребенок — это не тиран, который завладевает всей твоей жизнью, не только плод от плоти и крови. Это та драгоценная чаша, которую Жизнь дала тебе на хранение и развитие в нем творческого огня. Это раскрепощенная любовь матери и отца, у которых будет расти не «наш», «свой» ребенок, но душа, данная на хранение.9. Умей любить чужого ребенка. Никогда не делай чужому то, что не хотел бы, чтобы делали твоему.10. Люби своего ребенка любым — неталантливым, неудачливым, взрослым. Общаясь с ним — радуйся, потому что ребенок — это праздник, который пока с тобой.

Простые истины. Родителям на заметку

Своему ребенку...    Говорите:

1. «Я люблю тебя».
2. «Люблю тебя, несмотря ни на что».
3. «Я люблю тебя, даже когда ты злишься на меня».
4. «Я люблю тебя, даже когда я злюсь на тебя».
5. «Я люблю тебя, даже когда ты далеко от меня. Моя любовь всегда с тобой».
6. «Если бы я могла выбрать любого ребенка на Земле, я бы все равно выбрала тебя».
7. «Люблю тебя как до луны, вокруг звезд и обратно».
8. «Спасибо».
9. «Мне понравилось сегодня с тобой играть».
10. «Мое любимое воспоминание за день – когда мы с тобой что-то делали вместе».

Рассказывайте:

11. Историю их рождения или усыновления.
12. О том, как вы ухаживали за ними, когда они были маленькие.
13. Историю о том, как вы выбирали им имена.
14. О себе в их возрасте.
15. О том, как встретились их бабушки и дедушки.
16. Какие ваши любимые цвета.
17. Что иногда вам тоже бывает сложно.
18. Что когда вы держите их за руку и сжимаете ее 3 раза, это секретный код, который означает «Я люблю тебя».
19. Какой у вас план.
20. Чем вы сейчас занимаетесь.

Слушайте:

21. Вашего ребенка в машине.
22. Что ваш ребенок рассказывает про свои игрушки, и подумайте, насколько это для него важно.
23. Вопрос, по которому ваш ребенок действительно нуждается в вашей помощи.
24. На одну секунду дольше, чем позволяет ваше терпение.
25. Чувства, которые стоят за словами вашего ребенка.

Спрашивайте:

26. «Почему ты думаешь, это случилось?»
27. «Как думаешь, что будет, если..?»
28. «Как нам это выяснить?»
29. «О чем ты думаешь?»
30. «Какое у тебя самое приятное воспоминание за день?»

Показывайте:

31. Как сделать что-то, вместо того, чтобы запрещать это делать.
32. Как резать еду.
33. Как складывать белье.
34. Как искать информацию, когда вы не знаете ответа.
35. Привязанность к вашему супругу.
36. Что заботиться о себе, ухаживать за собой – очень важно.

Выделите время:

37. Чтобы понаблюдать за строительными площадками.
38. Чтобы посмотреть на птиц.
39. Чтобы ваш ребенок помог вам готовить.
40. Ходить в какие-то места вместе.
41. Чтобы выполнять задания в темпе вашего ребенка.
42. Чтобы просто посидеть с вашим ребенком, пока он играет.

Порадуйте своего ребенка:

43. Сделайте сюрприз и уберите в его комнате.
44. Положите шоколад в блины.
45. Выложите еду или закуску в форме смайлика.
46. Играйте с ним на полу.

Отдавайте:

47. Смотрите на вашего ребенка добрыми глазами.
48. Улыбайтесь, когда ваш ребенок заходит в комнату.
49. Отвечайте взаимностью, когда ваш ребенок вас касается.
50. Давайте вашему ребенку возможность справиться со своим недовольством (гневом, злостью), прежде чем оказать ему помощь.

Причини виникнення агресивної поведінки та рекомендації з її усунення у дітей і підлітків

Агресивна поведінка дітей і підлітків

Із проявами агресії та насильства ми зустрічаємось удома, у школі, на вулиці. На жаль, вони стали частиною нашого повсякденного життя. Усе частіше й частіше ми відчуваємо себе безпорадними, почувши із засобів масової інформації про прояви різного роду жорстокості.

Під агресією мається на увазі будь-яка навмисна дія у фізичній або словесній формі, спрямована на спричинення шкоди, утрати та болю іншим людям або собі самому. Насильство, у свою чергу, ‑ це агресія, спрямована на інших людей.

У дітей, як і в дорослих, розрізняють вербальну й невербальну агресію.

Формами вербальної (словесної) агресії є: обзивання, настирні скарги, зухвалість по відношенню до дорослих або однолітків, висміювання, колючі зауваження з метою викликати в іншої людини неприємні емоції.

Формами невербальної агресії є фізична й нефізична. Агресія фізична ‑ це безпосереднє спричинення болю іншим людям, що більше притаманна хлопчикам, має два варіанти. Перший ‑ це псування оточуючих предметів, а другий ‑ це спричинення болю за допомогою фізичного нападу (різного роду удари, штовхання, підніжки, щипання, кусання, дряпання, викручування рук, паплюження, удари різними предметами тощо).

Напад не завжди спрямовується на джерело агресивної реакції. Дитина може зірватися на своєму однолітку, іграшках, порвати малюнки, таким чином переносячи свою агресію з того, хто її викликав, на іншого, причому, як правило, того, хто несе в собі меншу загрозу для дитини або викликає менший інтерес.

Агресія з перенесенням, як другий тип фізичної агресії, виникає тоді, коли на основі попереднього досвіду дитина здатна припустити, що за свої агресивні дії по відношенню до дорослого її покарають. Агресивна поведінка в такому разі буде спрямована на людей більш слабких – молодших братів і сестер або товаришів.

Агресія нефізична виникає, як правило, у дітей дошкільного віку. Це передражнювання, пики та гримаси, демонстрація язика, різного роду жести з метою подражнити іншу людину.

Причини виникнення агресивної поведінки

У даний час агресивна поведінка в дітей і підлітків зустрічається все частіше й частіше. Така тенденція має досить багато причин. Шукати їх слід у вихованні, спілкуванні з іншими людьми та наростаючих вимогах, що пред'являються до дітей і молодих людей, також варто враховувати і природжені схильності до насильства.

Ряд учених указують на чотири причини агресії:

• агресія як інстинкт, що виникла у процесі еволюції та служить людині для збереження виду. Це природна агресія, необхідна в боротьбі за виживання. Такої думки дотримувалися Зігмунд Фрейд і Конрад Лоренц;

• агресія як реакція на фрустрацію, тобто стан, який характеризується хвилюванням, пригніченістю й є наслідком неможливості виконати намічену раніше мету або реалізувати важливу потребу. Іноді такий стан може призвести до невротичних розладів;

• агресія як звичка народжується з інтенсивних неприємностей, що часто повторюються, переживань, фрустрації, які супроводжуються сплеском негативних емоцій. Фіксації агресії при цьому у значній мірі сприяє взаємний уплив один на одного членів неформальних груп, темперамент людини та відсутність у неї толерантності;

• агресія як придбане бажання проявляється в емоційній реакції гніву. Ступені прояву гніву дуже різноманітні – від обурення та незадоволеності до злості.

• сприяють формуванню агресивної поведінки та підвищують рівень агресії по відношенню до однолітків;

• провокують агресивні фантазії;

• притупляють нормальну емоційну реакцію на агресію та ведуть до переконання, що агресія є поширеним і соціально припустимим явищем;

• руйнують сприйняття справжньої ролі насильства в суспільстві та сприяють формуванню відчуття загрози з боку зовнішнього світу;

• заохочують дітей придумувати нові форми агресивної поведінки, які не були показані на екрані.

Сім'я
Школа

Сьогодні більшість дослідників агресивної поведінки доходять висновку, що така поведінка так само вивчається, як і багато інших видів поведінки людини, та, відповідно, завжди можна знайти причину агресії. Як правило, в її основі лежать незадоволені потреби дитини, такі як відсутність похвали, відчуття причетності до групи, відчуття своєї цінності та значущості.

Виникненню агресивної поведінки сприяють: пережитий досвід якої-небудь форми насильства (фізичного, психологічного, сексуального тощо; відчуття безпорадності, приниження, злості або відчаю, небезпеки, самотності, що наростає; схильність до девіації, залежності, протиправної поведінки).

Основна риса агресивних дітей – це надмірна запальність, що важко стримується. У такі моменти в дитини виникають проблеми з контролем своєї реакції на негативні стимули, які її викликали.

Агресивність дітей і підлітків може проявлятись у різних формах: це фізична агресивність; словесна агресивність, сварки, прокляття; надмірний критицизм; агресивність, що виражається криком; тупання ногами; ляскання дверима; псування чужої власності; надмірна дратівливість, що проявляється запальністю й так далі.

Одним із чинників, що сприяють виникненню агресивної поведінки, є марне витрачання часу. На жаль, перегляд телевізора сьогодні – найпоширеніший спосіб заповнення вільного часу в дітей і підлітків, але саме телебачення має серйозний уплив на формування агресивної поведінки.

Діти відтворюють агресивну поведінку, побачену у фільмах, засвоюють її та застосовують у інших ситуаціях. Їм дуже складно відділити реальність від вигадки, тому деякі сцени й образи переносяться дітьми в їх власне життя, вони ототожнюють себе з іншою людиною або персонажем фільму. Важливо розуміти, що телевізійні сцени насильства є подвійною причиною жорстокої поведінки дітей і підлітків: вони сприяють бажанню наслідувати побачену раніше модель поведінки, а також підвищують рівень тривожності, який є причиною агресивних реакцій.

Сцени насильства, що показуються по телебаченню, викликають такі негативні зміни в особистості дитини:

Для молодого глядача практично всі телепередачі мають освітній характер, під упливом телебачення в його свідомості формуються певна картина світу й інколи спотворений образ людини. Численні дослідження показали, що систематичний перегляд сцен насильства на екрані має величезний негативний уплив на подальшу поведінку молодих людей.

Викликає тривогу й дія на психіку дитини комп'ютерних ігор, оскільки більшість із них наповнена агресією, насильством і руйнуваннями. Найбільш небезпечними прийнято вважати ті ігри, в яких гравець повинен боротися з різного роду страшними істотами, вести віртуальні військові дії й таке інше.

Прослідити причини виникнення агресії можна також і в сучасній сім'ї. Атмосфера, що панує в домі, має величезний уплив на розвиток дитини. Якщо атмосфера вдома наповнена дружелюбністю, взаємною любов'ю та злагодою, дитина одержує правильний зразок поведінки, а порушення в сім'ї міжособистісних відносин може призвести до формування небажаної поведінки. Дитина, яка росте в домі, повному сварок і скандалів, через якийсь час і сама починає проявляти агресивну поведінку.

Небезпечною для правильного розвитку особистості дитини є також розбіжність думок батьків та інших членів сім'ї (бабусь і дідусів) у відношенні до певної моделі виховання. Відсутність єдиного цілісного підходу ускладнює формування характеру в дитини та впливає на підвищення збудливості й агресивності.

На агресію впливають і суворі форми покарання за неправильну поведінку. На жаль, частіше за все суворе виховання зовсім не зменшує кількість агресивних учинків, а, навпаки, збільшує їх інтенсивність. Часто агресивні батьки підбурюють і підсилюють агресію своїх дітей, заохочуючи їх у певних ситуаціях проявляти войовничу, непримиренну позицію по відношенню до оточуючих.

Коли батьки відштовхують своїх малюків, це теж є важливою причиною бунтарської поведінки дітей. Відсутність ніжності, любові, позитивних прикладів породжує в них стан ворожості, а іноді й агресії. Виховання, що характеризується жорстокістю, відсутністю милосердя, неприйняттям дитини як особи та високим рівнем контролю над її поведінкою, значною мірою сприяє формуванню агресії.

Особливу роль також відіграє стиль виховання, якому притаманні ігнорування, нехтування, коли батьки майже зовсім не цікавиться дитиною, її досягненнями у школі, захопленнями, компанією, планами або амбіціями, не проявляють до неї любові, але при цьому дають максимум свободи.

Часто місцем виникнення агресивних реакцій є школа. Дитина, потрапляючи у шкільне середовище, піддається дії певних норм, що регулюють поведінку учнів. Вона повинна привести себе у відповідність із поставленими перед нею новими вимогами та завданнями, установити контакти не тільки з однолітками, а й з учителями та іншими працівниками школи.

У класі можуть виникати ситуації, що мають негативний уплив на формування навичок правильної взаємодії в колективі. Наприклад, до наростання конфлікту, неприязні, ворожості, а згодом і появи агресивної поведінки можуть призвести неодноразові скарги дітей на одного з однокласників, що виказуються вчителю. У цілому, наявність класів із великою кількістю учнів сама по собі сприяє виникненню агресії, тому що в такому разі легше залишитися непоміченим і уникнути відповідальності за неправильну поведінку.

Іншою причиною агресії є неуспішність. Учень, який одержує погані оцінки, якого постійно лають і критикують, починає демонструвати небажану поведінку, що посилюється все більше. Використовуючи різні захисні механізми, він стає агресивним по відношенню до тих дітей, яких хвалять, тому у формуванні правильних відносин між учнями й дорослими дуже важлива роль учителя. Завданням виховання ж не є пригнічення всіляких проявів агресії дитини, а спрямування дітей з антисоціального у просоціальне русло і замість примітивних поведінкових форм допомогти їм виробити такі форми прояву негативних емоцій, які приймаються та допускаються суспільством.

Данута Філері, Польща

За матеріалами: Освіта.ua